Чи вистачить мені сил іти в ногу з часом, бути цікавою для моїх учнів? Всі ці роки я ні на хвилину не забувала слова: “Бути вчителем – не означає робити щось визначальне, це значить робити те саме, що і всі, тільки виключно добре”.
Чи зможу я справитись із цим завданням?
Професія вчителя – одна з найвідповідальніших. Учитель – це спосіб життя.
Особистість вчителя… Це завжди пошук, сумнів, тривога і співпереживання.
“Я буду вчителем!..” Скільки разів повторювала цю фразу!
І скільки внутрішньої боротьби: бути чи не бути вчителем? Бути! З якою метою? Бажання бути корисною (так вчили мої вчителі), бажання продовжити справу своєї мами, яка теж була вчителем і рано пішла із життя, бажання багато знати (це мої відчуття), бажання комусь допомогти (це ж так звично).
Непростим виявився шлях до школи…
І поступово все визначилось. Я – вчитель!
Стою біля дошки, а переді мною – два, а то й три десятки допитливих оченят. І розумію – в моїх руках їхні душі. Тільки б не помилитись! Адже я, так само, як і лікар, не маю права на помилку, бо вона може коштувати скалічених душ.
Від моїх особистісних якостей залежить те, якими стануть мої учні. Тому і йду до них із щирим серцем, чистою совістю.
Як учитель математики, люблю чіткість і прямолінійність.
Як мати, – доброту, турботу.
Як колега, – жарт, взаємодопомогу.
Як жінка, – вірність.
Як людина, люблю життя.
Так і працюю, з любов’ю до життя та дітей.
Немає коментарів:
Дописати коментар